що чесному чоловікови в нас немає місця нігде? А скільки моіх товаришок злетіло з місця за своі принципи, за пересьвідчення! Мині жаль іх, бо іх доля — моя доля. Кину службу і піду в народні учительки. Надіну украінську свиту або молдавську мантилю і піду в нарід. Я без діла не буду сидіти.
— Що ти говориш? Схаменись! В тебе нерви розтревожені. Надю, без богацтва не можна і вашого діла робити. Ти в страшній екзальтаціи. Заспокійся, і подумай, що ти говориш! сказав Целаброс.
— Можна й треба! крикнула Надя.
— Це ти побувала в Одессі в кружку, котрий я добре знаю, наговорилась там, набралась екзальтаціі! сказав Целаброс.
— А хоч би й побувала! сказала Мурашкова.
— Кинь оці свити та мантилі! сердито крикнув Целаброс. Ти не дитина. Час тобі жити, а не бавитись в принципи.
Целабросів голос задрожав. В єму було чутно приказ.
— Не кричи, бо я вільна людина і тебе не послухаю! сказала Мурашкова.
— Надю, серце! Я не можу при тобі ні думати, ні мислити! Моє серце горить. Кинь мисли! Дай волю серцю! Давай будемо кохатись! Забудьмо про всі думи, забудьмо розум. Люби мене, або вбий мене! крикнув Целаброс і хотів обняти Надю за талію.
Вона відскочила від него і пішла до гостииниці. Він погнав ся сьлідком за нею.
— Надю, постій! Дай постояти з тобою, хоч поговорити.
Мурашкова побігла по східцях і вскочила в свій нумер в відчинені двері. Целаброс погнав ся за нею і хотів і собі вскочити в двері. Мурашкова кинулась до дверей і вхопилась іх обома руками, щоб причинити.
