— Так, так… Думати й говорити можна усяк, а жити треба однаково усім людям; усім треба хліба. Я знаю, що я ґеній і в тому ділі, щоб добути достатки матеріяльні. Я чую, що зможу з малого достатка розвести міліони. А гроші — то саме сутя людського життя. Абстракція субєкта то є первопочаткова основа людського духового і матеріяльного розвитку. Кожна абстракція субєктивности буде ненормальним віддихом від закона боротьби за життя, буде конфліктом з индивидуальностями, буде аберрацією від абстракціі…
Целаброс мабуть хотів абстракціями та фільозофією замазати свій космополітизм на словах і свою нікчемність в щирости свого пересьвідчення.
Надя почула в тій плутанині фалшивість.
— Це, здаєть ся, фільозофія Фесенкова. Коли це ви встигли стати єго горячим наслідувачем? сказала Надя.
— Годі жартувати. Надю, серце! Я люблю вас, знаю, що й ви мене любите. На що нам мучити себе? Поженимось і будемо щасливі, зазнаємо такого щастя, як не судилось і Туркам в раю Магомета, сказав Целаброс.
Він вхопив Мурашкову за руку і неначе прилип до руки горячими устами. Мурашкова почула, що страсть знов розливаєть ся хвилями по іі нервах. Вона схопилась з каміння, на котрому сиділа. Целаброс відійшов і простяг до неі обидві руки, неначе хотів іі обняти. Вона подалась назад і вгляділа, що від монастиря стежкою йдуть дві дами і якийсь сивобородий пан. Вона пішла стежкою до них. Целаброс і собі пішов сьлідком за нею.
Вони дійшли до гостинниці. Мурашкова побігла до дверей, не подавши Целабросови руку на прощання.
