— А що, налякав вас?! обізвав ся Целаброс.
— Коли ви, Аристіде Тарасовичу, відвикнете від ваших критських компліментів? сказала Саня.
— Чи від критських, чи від одеських, перебив іі Мавродін.
— Які ми баби? Якби усі літа нас трох скласти до купи, то може-б й вийшла одна баба, сказала Саня, наламуючи язик на украінський лад і мішала в свою розмову увраінські слова.
— Коли так, то вибачайте, сказав Целаброс. Як я чую, і ви починаєте украінсьтвовати! Коли так, то можете в мене навчитись по украінськи. І Целаброс заговорив чистим народним украінським язиком.
Целаброс привитав ся до усіх, знявши бриля.
— І етноґрафи і народні художники тут з панами! сказав Целаброс, подаючи руку Комашкови та Мавродінови.
— І етноґрафія річ научна, але ви маєте діло з культурниками, сказав жартовливо Комашко. Наше діло культура, просьвіта і добробит нашого краю, культура украінського язика, літератури. Ви не піднимайте нас на сьміх.
— А мене оце прислали до Одесси в банк по ділу на кілька день. Я заходив до вашоі матери. Вона передала вам письмо через мене, сказав Целаброс до Мурашковоі і подав ій письмо.
Мурашкова розгорнула листок, обписаний грецькими крючками та каракулями.
Мати писала, щоб вона купила для неі дещо в Одессі, вертаючись до дому, і в кінци прикинула: „Аристіда привитай ласкаво, бо він тебе любить, як Бога, та й я єго люблю більше від усіх наших Греків…
Мурашкова дочитала лист і почервоніла. Целаброс усьміхнув ся.
