— Куховарка, сказала Саня.
— А як вона не вмітиме? спитала Мурашкова. Не Комашко-же буде тобі варити борщ.
Саня замовкла й задумалась. Лице іі стало поважне. Іі мачуха скинулась на аристократку і не вчила ні іі, ні своєі Мані ні кроіти, ні пекти, ні варити. Попереду Саня про це й не думала, але тепер чогось ці питання стали для неі не жартами, а чимсь серіозним.
— Бач, які в тебе, Саню, біленькі ручки! сказала Мурашкова. Ти все коло книжок. А глянь на моі руки. Правда, чорні, зашкарублі та шереткі?
Мурашкова притулила свою смугляву руку з довгими тонкими пальцями до Саниних білих ручок. Контраст був такий, як між паляницею та француською булкою.
— Бач, які твоі білі руки! Я своіми руками часом і ложки й тарілки перемию, бо в нас одна наймичка! сказала Мурашкова.
— Знаю, знаю, що ти поперед усего практична людина, як Грекиня, обізвалась Саня.
— Таки вгадала; я практична. Я чоловік діла, { хочу й своі пересьвідчення прикласти до діла. Коли я на чому стала, мене тягне до діла. Кидай, Саню, вищу науку та ставай до діла, до діла народнього, сказала Мурашкова.
— Ні, не кину. І я вже, як на чому поставлю, то вже не оступлю ся від свого, сказала Саня.
— Поки сонце зійде, роса очи вийість! Час не жде, час пливе, і наше життя пливе, як хвиля, обізвалась Мурашкова. Я нуджу ся без діла. Чую якийсь огонь в собі, якась тревога душі спати мині не дає. Я хочу діла і діла путнього. Моє життя марно йде. Ми тільки словами та ідеями граємось, як діти, а діло…
