— Оце диво! Шию й вишиваю, бо сорочок треба, обізвалась Надя.
— То дай швачці. Хиба в твоєі матери не знайдеть ся грошей, щоб наняти швачку? Геть покинь оту нісенітницю. Оце шиття тільки заморочує памороки. Від него голова стає тупа, сказала Саня.
Вона схопилась з стільця, вихопила в Наді з рук рукав вишиваноі сорочки і хотіла викинути у вікно. Надя ледви встигла вхопити іі за руку. Вона відняла від Сані рукав.
— Та й пустуєш ти, Саню! Мабуть рада, що заміж йдеш, обізвалась Мурашкова. А я тобі кажу: навчись не тільки шити, але й кроіти.
— Навіщо? крикнула Саня.
— Пригодить ся. Я сама шию собі не тільки сорочки, але й оці буденні сукні, щоб не платити в маґазинах чортячих грошей. Не знаєш ти, Саню, лиха, як я бачу, сказала Мурашкова.
— А наука? а книжки? Я лучче-б щось цікаве прочитала, ніж мала-б нудитись над тим шиттям, сказала Саня.
— Наука — наукою, а робота — роботою, сказала Мурашкова. Саню, а чи вмієш ти варити борщ?
Саня широко розкрила очи.
— Сказати правду, не вмію, сказала Саня. Знаю, що в борщі є картофля, капуста, цибуля, помідори, огірки, трошки цукру…
Махновська і Мурашкова зареготались.
— Ну, я ще ніколи не йіла борщу з огірками та з цукром, сказала Мурашкова. А я борщ зварю тобі такий, що й кухар не потрафить зварити.
— А хто-ж тобі варитиме борщ, як ти вийдеш заміж? спитала Махновська.
