зати ій про своє щастя. Іі душа була повна щастя, як криниця водою. Ій хотілось поговорити з подругою, пожити ще мріями, котрі не заспокоілись в іі молодому серцю.
Навроцький сидів і надув ся, як копиця в дощову годину. Фесенко примітив, що скоілось щось таке в сімі, і собі швидко розпрощав ся. Старий Навроцький, напившись чаю, пішов в гостинницю відпочивати. Він ляг на софі, а в него з голови не виходила думка.
— І що я сказав?! Чорт міні надав сказати таку страшну річ. Цей Фесенко вертить ся між аристократами, часом ще скаже мому начальникови, а той напише в Петербург. Що як звідтіль напишуть: прогнать з служби раба божого, як неблагонадежного. А тут ще до пенсіі служити цілих два роки. Овва! овва! І надав міні чорт скинути машкару. Жінка любить оксамит; Маня має велику симпатію до шовку. Та усе те справляють не за своі гроші, а за моі. Треба і Саню держати на курсах. Ой лишечко! прийіду до дому, піду до архієрея. Треба частійше заходити за благословенням до архієрея… Овва! овва! Або запишусь членом в славянський благотворительний комітет.
Навроцька зісталась за самоваром з Манею.
— Про що ви там говорили з Фесенком? питала вона в дочки.
— Та… він почав дуже по вченому, а я нічого не могла розібрати. А потім…
— Мало читаєш ти вчених книжок! сказала мати.
Маня боялась научних книжок, як чуми, і не могла іх читати.
— Щож потім? спитала мати.
— А потім заговорив простійше, про квітки… знехотя говорила Маня.
