рувати своіми острими карими очима. Він кинув на неі острий орлиний погляд, а потім солідно прижмурив своі очи. Маня спустила своі очи на одну мить. Фесенко мигнув на неі вдруге, неначе вдарив очима. Маня дивилась на него спокійно, неначе та ягниця.
— Очи спокійні, неначе очи склянноі кукли: ні добро, ні зло, ні прихильність, ні любов не сьвітить ся з іі очей, подумав Фесенко.
Маня й справді дивилась на него своіми безвинними дитячими очима. В неі були очи гарні ситоі телички.
Фесенко прижмурив очи і кинув солодкими очима на Навроцьку. Гострі очи Раіси Михайловии на одну мить стали мягкі, аж солодкі.
— Стара держати-ме руку за мною. Се добре. Двайцять пять тисяч неначе вже в мене в кишени, подумав Фесенко і знехотя лапнув долонею за кишеню.
— Щож ви тепер малюєте, Маріє Харитонівно?! спитав ся в Мані Фесенко. Певно рожи та леліі!
— Тепер я малюю простійші сюжети, обізвалась Маня і не договорила.
— І простійші і прозаічнійші, договорила за дочку мати. Вона малює човна на березі моря під скелею.
— О, тай це сюжет непрозаічний: човник маленький, сине море, сірі скали, весло на човні, кругом білі хвилі. Чую — поезія! сказав Фесенко, прикинувшись поетом.
— Шкода, що тут нема фортепяна. Моя Маня забуде зовсім музику. Вона вже грає Шопена, обізвалась мати.
— Не вже ви граєте гм… гм… Шопена? аж скрикнув Фесенко. Вже дійшли до такіх трудних пієс в ваші літа! Честь вам і слава! сказав солоденьким голосом
