Покинувши Фесенка та Бородавкина, Комашко з Мавродіном пішли улицею на гору до монастирськоі гостинниці. Комашко, роздратований наглим Фесенком, довго не міг заспокоітись. Він не йшов, а просто біг на гору. Мавродін ледви встигав поспішати за ним.
— Вікторе Титовичу! Чого це ви так біжите? спитав єго Мавродін і придержав за руку. Я ледви поспішаю за вами.
— Втікаю від лихого чоловіка, обізвав ся Комашко. Такий молодий хлопець, тільки що вийшов з універзітета а такий наглий, такий попсований. Один образ такого підлого чоловіка перевертає в міні усю душу. Нечесність, підлість! душа попсована, поламана!
— Вікторе Титовичу! Не зачіпайте ви оттого Фесенка, сказав Мавродін. Ви знаєте, який тепер небезпечний час. Оці Фесенки покопають кругом вас ями й ви не счуєтесь, як впадете в ті ями.
— Як не зачіпати?! Треба бити єго по чому влучиш, треба катувати лихих людей; писати про іх, кричати на ввесь сьвіт, щоб люде знали про іх, стерегли ся іх, карали іх громадським судом, говорив Комашко голосно на усю улицю.
— Голубчику! не кричіт, бо тепер і стіни домів і оці акаціі слухають. Ви чоловік палкий, одкритий, а то люде хитрі, потайні. Теперечки навіть такі нікчемні, невеличкі люде, як Фесенко, з'зідять вас без соли… Ми втратимо лучших людей, людей інтелліґентних і нічого не вдіємо, обізвав ся Мавродін.
— Не вже нам тільки мовчати та дивитись! обізвав ся Комашко вже тихше. Куди не глянь, скрізь бачиш здирство, нечесність, грубу матеріяльність, еґоістич-
