цьвіта. По блюзі були розкидані полеві маківки, неначе тільки що вирвані на поли. Блюза вкривала пишні груди та бюст повний, як бюст Діянни. Бородавкина висьлідкувала стежку, по котро̂й побігли Фесенкові очи.
— Вибачайте, Фесенку, що я не ждала гостя і не вбрала ся в празникову блюзу. Признаюсь, що я демократка; не вбираюсь в шовкові блюзи на дачі та ще і в будні; я взяла на путання тільки дві простенькі блюзки.
Фесенко нічого не сказав, тільки поставив рот, як букву о: Не знаю мов, чи то добре, чи погано.
— Мама привезла в скрині сім блюз, залепетіла маленька донечка Бородавкиних, Зюзя. Бо в тижні сім день: понеділок, вівторок, середа… Ніхто не звернув уваги на дитячі слова; усі неначеб то іх не чули. Одначе Зюзя вдала ся в свого татуня і почала виказувати й инчі домові секрети.
— Тьотя Христя дала нам на черевички сто карбованців, а мама справила собі оксамитовий бурнус та накупила капелюхів з перами. А пера такі здорові, здорові та закручені, як у нашого півня хвіст, лепетала Зюзя.
— Одарко! Йди та забери дітей. Час іх поіти чаєм, крикнув на наймичку Бородавкин. Він бояв ся, щоб маленька юдка не виказала ще яких цікавійших секретів.
Прибігла Одарка і потягла за руку Зюзю. Щоб затерти дитячу неприємну розмову, Бородавкин почав розмову про Маню Навроцьку.
— Жінко! обернув ся Бородавкин до жінки. Скільки тисяч поклала в банк Навроцька для своєі дочки Мані?
— Двадцять пять тисяч, сказала Бородавкина. Я сама бачила, як вона записувала. Білєти іі в банку.
Фесенкко підняв брови і насторочив уха.
