Фесенко закрутив носом і зморщив губи, неначе покоштував кислиці. Одначе він мусів йти за своім поводатором.
Хатина стояла край спуска до моря на горбку. Горб був обсмалений сонцем, як циган. По горбку сторчали бодяки та колючки. Тільки коло ґанка росли дві старі акаціі, та в городчику за хатою зеленів старий волоський горіх.
Бородавкин привів Фесенка до ґанка. Ґанок був напнутий з боків і зверху парусиною. Передний бік був зовсім не закритий. В ґанку стояв стіл. Коло стола сиділи Бородавкини та Христина. Фесенко став перед ґанком, зняв циліндер і привитав ся до дам.
— Ой! слихом слихати, в вічи видати! гукнула Христина з'за стола. Чого це ви неначе зблідли на лици? Чи не снилось вам часом цеі ночи щось страшне, чудне, знаєте таке… Христина не договорила. Вона натякала єму на сніп кукурузи.
— Ні, нічого не снилось. Я сплю так міцно, що и сни мене не беруть, обізвав ся Фесенко.
— А може з вами трапилась яка подія? спитала Христина і хитро осьміхнулась.
— Не вже вона знає? Брат чепляєть ся сказати… Певно не знає. Хтоб оце сказав ій? думав Фесенко.
Христина на силу вдержувалась од сьміха, аж почервоніла.
— Є, партнер! гукнув Бородавкин.
— Просимо до нашого сальона! Це наш сальон, обізвалась кокетливо Бородавкина.
Фесенко увійшов у той сальон і скривив губи.
— Та й трудно до вас доступитись! почав Фесенко. До вас дорога заросла тернєм і бодяками.
— А ви думали, що так то легко доступитись до
