цять тисяч карбованців! Такий в мене звичай. Нівроку! Двадьцять тисяч карбованців! Це не жарти. А скільки можна за ті гроші позаводити шкіл? Біснують ся від роскоши, сказала Саня.
— Якби іх усіх поставити до роботи, щоб самі собі заробляли хліб, то й не дурілиб, сказала Мурашкова. Оце вчора молодий гузарин Зузу летів на кони і хотів перескочити через екипаж, в котрому йіхали єго знаємі панни Туту. Це теж розумні жарти.
— Мосье Гого! Теж гарний! сказала Махновська. Оце недавно судив ся з мужиками і одтяг судом іх землю, котру вони орали мабуть споконвіку… але… не мали документів… Хоч і в самого мосье Гога теж не було документів на ту землю.
— Знаєте, яке питаннє кинув міні вчора Комашко, та ще з докором? сказала Саня: він докоряв міні, що я космополітка, не знаю й не люблю народа, що я не національна людина, що я мало демократка. Він вважає космополітизм на Украіні і в цілій Славянщині без національного грунту за непотрібне, несучасне і навіть шкідливе діло для Украіни. Я задумалась над цим новим для мене питаннєм. Саня схилила голову і пальцями стукала по столі! то був знак, що в іі голові ворушить ся мисль і трудна для неі мисль. Цей жест перейняла вона від батька.
— Гм… гм… Я не знаю народа… Я зросла в городі… Гм… трудно… Гм… це для мене нова ідея… Гм… трудно…
— А міні не трудно, бо зросла в Херзонщині в містечку, бо я знаю, що я Украінка. Хибаж ви Великоросіянки? говорила Махновська до паннів.
— І то правда… по національности — ми ні се, ні те. Алеж ніяк не погожусь в цьому принципі з Комаш-
