годжує, сказав Комашко і засьміявсь просто в вічи Фесенкови.
Фесенка неначе шпилька кольнула в бік; він зрозумів, що Комашко сьмієть ся з него. Знов перед єго очима неначе виріс сніп кукурузи на скелі.
— Нехай вже фільозофи виписують моди з Парижа. Я обійдусь і без Парижа, сказав сердито Фесенко, і чоловічки єго очей закрутились, завертілись. Міні здаєть ся, що не так ганьбить чоловіка виписування ґудзиків з Парижа, як пусті хлопячі жарти, схожі на жарти сільских парубків.
— Про які, паничу, це жарти ви говорите? крикнув Комашко.
— Ви самі добре знаєте, про які, сказав Фесенко. Йіхати в ночи на Малий-Фонтан, ставити сніп кукурузи та бодяків, писати нікчемні листи — це така штука, на яку вдатний дурненький ґімназіяст, а не....
— Що ви плетете? Який сніп кукурузи? Які листи?
— Може ви розумієте анонімні листи, а не снопи кукурузи? крикнув Комашко.
Фесенко почув, що шпилька кольнула єго і в другий бік.
— Це підлість, а не жарти! Цего не зробить міщанин, не зробить мужик! репетував Фесенко на всю улицю.
Очи в Бородавкина замигали од цікавости; сніп кукурузи та ще й бодяків, анонімні листи страшенно єго зацікавили. Він насторочив уха, як той кінь, що прислухуєть ся до несподіваного шелесту в лісі.
— Я подлим ніколи не був і не буду. Чого ви напались на мене серед улиці і репетуєте на весь Великий-Фонтан? Про який сніп кукурузи ви торочите?
