— Хто єго зна… знехотя обізвав ся Комашко, бо знав слабкий язик Бородавкина.
— Знаєте що, паничі? Ходім до мене та пограємо в карти. Потягла мене жінка на оце купання, бо вона тут зросла, і як настане літо, то іі як ту морську чайку так і тягне сюди… Іі тягне до моря, а мене до землі. Здохну з нудьги. Ходім голубчики!
— Спасибі вам; я в карти не граю, сказав Мавродін.
— І я не граю, обізвав ся Комашко.
— Але чого це ви обидва скривились, як середа на пятницю? Жінок у вас нема, діти дома не плачуть. Щасливі люде тай годі, сказав Бородавкин. А може це ви так подались од морського купання?
— У кожного чоловіка є своє горе, сказав Комашко.
Комашко обернув ся і трохи не почоломкав ся носом об фізіономію Фесенка. Фесенко прямував до Навроцького, але вглядів Бородавкина і приступив до него, не примітивши Комашка, що стояв до него спиною.
Комашко одскочив на ступінь, неначе вколов ся об бодяк. Фесенко ласкаво привитав ся з Бородавкином, зняв циліндер і якось дуже штучно, дуже низонько поклонив ся Комашкови. Лице єго стало солоденьке, але усьміх був хитрий, злий.
Комашко знав, що як Фесенко дуже ввічливий, дуже низенько кланяєть ся і солодко говорить, то був знак, що він зробив чоловікови якусь пакість.
І Фесенко зробив вже таку пакість; ославив Комашка.
— Куди йдете? спитав у Фесенка Бородавкин.
— Прийіхав на Великий-Фонтан гуляти. В Одесі мене бере така нудьга, що не знаю, де й дітись, сказав Фесенко, скоса поглядаючи на Комашка.
