В той час надійшла Саня і сіла коло вікна. Вона глянула на мачуху і по злих очах впізнала, що між нею та батьком була якась остра розмова.
— Де це ти, Саню, була? спитала в неі Навроцька.
— В Мурашковоі, обізвалась Саня.
— З ким ти там бачилась? спитала в неі Навроцька.
— З Комашком, обізвалась Саня.
— Добре, єй Богу, добре! Це гарна нова мода! Чи годить сяж молодій панні бродити крадькома по нумерах з паничами? Чи сьлід-же так робити? Де ти набралась таких новомодних ідей? присікалась Навроцька до Сані.
— Комашка я давно знаю. Знаю, що він добрий чоловік. Стріла ся з ним і поговорила, обізвалась Саня.
— Якби він був твій жених, то ти й тоді не повинна ховатись з ним по закутках, сказала Навроцька.
Саня мовчала і дивилась в вікно; вона давно звикла слухати морали од своєі мачухи.
— Бач, Харитоне Кириловичу! Я тобі казала, не давай Сані в ґімназію. А ти мене не послухав, а тепер маєш дочку, що по закутках з паничами ховаєть ся. Деж пак! сиділа там в ґімназіі поруч з жидівками, з міщанками, з купцівнами, а може з дочками куховарок, браталась з ними, товаришувала і набрала од іх такого духу, що й з хати не викуриш ніякими перфумеріями.
Саня сиділа і мовчки дивилась в вікно.
— Добре, що я свою Маню оддала на науку в приватний благородний пансіон, говорила Навроцька, обертаючись до свого мужа.
— Гм! Може. Не знаю, чия правда, чи твоя, чи моя? Хто любить попа, а хто попадю, а хто попову доч-
