— Бач! в тебе все я винна. Може я винна, що Саня бродить по нумерах з Комашком?
— Як з Комашком, то я не маю до того ніякоі претенсіі. Він чоловік чесний. От якби з Фесенком… то інша річ, сказав Навроцький.
— З Комашком, то нічого? аж крикнула Навроцька і згорнула руки, як до Бога.
— А вжеж нічого. Комашко чоловік розумний, поважний, просьвічений, не шелихвіст, не вітрогон, сказав Навроцький.
— Комашко заведе твою Саню туди, де козам роги правлять. Хиба ти не чув, як він говорить? Все в него мужики та мужики, та мужицький язик. Я не знаю, чи він й в Бога вірує.
— Про це й я не знаю, та й не буду єго питати, сказав Навроцький.
— В него усі люде то нечесні, то лихі, то деспоти, то жмикрути. І те погане, і там не добре. Усе ганить. Я не знаю, що він за людина? сказала Навроцька.
— Щож він за людина? Чесний чоловік, та не вміє або не хоче закривати лиця машкарою; от і усе! сказав Навроцький. Про Фесенка цего не скажу; не вгадаю, чи машкара на ньому, чи натуральна пика.
— А вжеж натура, і натура делікатна, з гарними манерами. Фесенко далеко піде, високо полетить, сказала Навроцька. Він гарного прямування і… політику життя розуміє.
— Може і полетить вгору, як буде віяти той самий вітер, що тепер віє, а як вітер поверне…
— То й він повернеть ся, сказала Навроцька.
— Як той вітряк на степу… бовкнув Навроцький.
— Алеж і фрази в тебе! Коли ти іх покинеш? крикнула Навроцька.
