плаває на пароходах, ганяє по Одесі, неначе той студент, або який вітрогон-гусарин.
— То й нехай ганяє, бо ще молода. А як підтопчеть ся так, як оце ми з тобою, то буде сидіти на одному місци, та чулки плести, або сваритись, обізвав ся Навроцький.
— Добре, єй Богу добре! Та вона тобі колись сяде на пароход та й дремене в Константинополь до Турків у гості. А що тоді буде? підняла голос Навроцька.
— Нічого не буде, бо вона до Турків не дремене, промовив Навроцький.
— Ходить в якусь жидівську школу, просьвіщає жидівок, просмерділась цибулею; нанесе того жидівського смороду повні кімнати. В неі навіть черевики просмерділись жидами. Усі наші кімнати смердять жидами, неначе тут жиди завели шинк, сказала Навроцька вже сердито.
— Гм, я щось не чув, щоб в наших покоях смерділо жидами… Може тим, що в мене нежить в носі. Не всім пак мати такі тоненькі ноздрі, як у тебе, сказав спокійно Навроцький.
— В тебе мабуть з роду нежить в носі, бо ти степовий чумак, сказала Навроцька.
— Добре, що в вас камянецькі носи дуже вже тоненькі. Я й дьоготь нюхав, та й то не шкодило, сказав Навроцький.
— Пс! Он Маня сидить за дверима! Чуєш? Це недобрий тон! Чисте мужицтво! Ти зовсім зіпсуєш дочок, сердито обізвалась Навроцька.
— Не знаю, хто зіпсує, чи я, чи ти, обізвав ся Навроцький і встромив очи у вікно, неначе він роздивляв ся на маяк.
