руки, неначе прибита. В нумер увійшла Мурашкова. Саня не підвела голови і хлипала.
— Саню! Що з тобою? Чого ти плачеш? спитала в неі Мурашкова.
Вона налила стакан води і подала Сані. Саня одвела стакан рукою і не підвела голови.
— Саню! Бога ради! Чого ти плачеш? Про що ви тут говорили? Що довело тебе до сліз? питала стревожена Мурашкова.
Саня мовчала. Перегодя вона підвела голову, трохи заспокоілась. Вона розказала Мурашковій усю свою розмову з Комашком.
— Щож тепер вийде? На чім усе це скінчить ся? питала Мурашкова.
— Сказалаб тобі, та й сама не знаю. Був у мене свій рай, були в мене своі ідеали… Я з дорогою душею прямувала до того раю. Той рай здавав ся міні Дантовим раєм, де людські душі чисті, високі, з високими мислями, чистими, сьвітлими, як кришталь; душі щасливі, все розуміючі. А тепер несподівано я побачила другий рай, зазнала пишний рай серця. Мене манить рай мисли, рай розуміння, мене манить й рай серця, рай любови. Що міні діяти? Що вчинити? спитала Саня в Мурашковоі.
— Дуже проста річ: Бери собі той і другий рай, сказала Мурашкова тоном практичности щиро грецькоі.
Саня усьміхнулась.
— Добре тобі так говорити про діло, в котрому ти сама не заінтересована, сказала Саня. Але стань та на моєму місци то й побачиш, як трудно вибирати.
— А може Комашко пристане на те, щоб покинути службу та пойіхати з тобою в Петербург, або до
