Між ними не було ні одноі Молдованки. Молдованки одійшли в свій аристократично-національний табор: кружок Сані та Мурашковоі був не національний, а космополітичний.
— Чи ви знаєте, яку неприємну звістку я вам скажу, батько мій не хоче пускати мене в універзітет, сказала Саня.
— Не може бути! промовила Надежда Мурашкова. Чудно міні. Твій батько чоловік розумний, просьвічений, любить тебе.
— Через те він і не хоче пускати мене од себе, що мене любить, сказала Саня: але я таки поставлю на свойому. Я хочу вищоі просьвіти і добуду іі, добуду! Ми можемо добути своіх прав, прав женщини, тільки через вищу просьвіту.
— Просись у батька і йідь з нами в універзітет, обізвались дві сестри Махновськи: ми без тебе не пойідемо.
— Пойіду, хоч мушу посваритись з батьком. Що я раз задумала, то повинно статись, сказала Саня і вдарила легенько рукою по столі; я посьвятила себе педаґоґіі, і педаґоґіі для женщини, щоб вчити розвивати наших принижених сестер.
— Тілько з вищою просьвітою ми станемо вольні, матимемо право жити самостійно, знайти службу і… виходити заміж по любові або і зовсім не виходити… А то знаєте, як буває на сьвіті: панни часто ідуть заміж не по любові… обізвалась Надежда.
— Куди там по любові! сказала Саня: хто виходить заміж по серцю? Йдуть заміж так, як паничі займають урядове місце. Якаж там любов! Вийди отак заміж тай блаженствуй: літай в етері небесному, созерцай якусь чорну бороду та нюхай небесний фтіміям сигарного диму. Ото рай! ото щастє!
