лотообразний портфель, з котрим ви ходите в ґімназію, на памятку про мене. Ваша Н. Н.“.
— Якась містифікація! Хтось мене дурить! подумав Фесенко і перекинув лист на другий бік.
Там була намальована єго фіґура з довгим носом, а проти носа прездорова дуля.
— Догадуюсь, чиє це діло! Це робота Комашка. Потривай-же, будеш ти памятати і за Саню і за ту штуку, думав Фесенко. Ще й колючок натикав в букет. Кинуж я і на тебе колючками!
Він шпурнув сніп в море і тихо побрів назад до стаціі. Пойізд трамваю, останній пойізд, вийіхав до Одеси. Фесенкови прийшлось впрохатись на ніч в буфет і ночувати на стільцях в одежи, підклавши два кулаки під голову.
— А може це чиісь жарти? Жартував-же нераз і я з дівчатами на усякі способи, думав Фесенко, лежачи нероздягнений на віденьских стільцях. Писав-же до одноі, що повішусь в садку іі батька, як не вийде до мене…
Ту штуку з кукурузою встругнула Фесенкови Христина. Вона добре знала Фесенкові норови, знала усі єго скандали та історіі через свого братика Бородавкина і з нудьги на Великому Фонтані задумала погратись та покепкувати з Фесенка.
Пославши лист в місто почтою до Фесенка вона нарізала кукурузи та бодяків і крадькома смерком сіла на човен, полинула по-під скелями на Малий-Фонтан і поставила сніп кукурузи на камінню, як раз проти скелі Капуцина. Це вона зробила так потайно, що й брат іі Бородавкин нічого не знав; іі хотілось трохи подражнити і за цікавість брата. Таку містифікацію вона з нудьги робила не одному Фесенкови…
