життя, до осолоди втіхами. І та деморалізація йде поперед усього зверху… Людська особистість задавляна і зумисне прибита. Чесних, розумних, розвитих людей і не люблять і боять ся, бо на злодієви шапка горить… Поганих людей не тільки не загнуздують, а ще ім потакують, бо натуральна річ, що зло прикриває зло і вибирає собі орудником зло. Скрізь панує в нас протекція, а не розум і правда. Вищі розумові інтереси занедбано. Чесного, правдивого чоловіка ненавидять, затруть, замкнуть, затопчуть в грязь, бо скрізь тепер пішли вгору темні сили. Чесний чоловік в наші часи повинен або мовчати і таітись, або бути готовий на усе лихо.
— Я це знаю, сказала Саня і гордо підняла свою русяву голову. Фесенки тепер панують, але й честь ще не вмерла.
— Не вмерла й не вмре. Правда, як олива випливе на верх, сказав Комашко, вдаривши рукою об стіл.
Сані сподобалась єго енерґія, єго правдива, одкрита натура. Вона задивилась на єго блискучі очи, в котрих сьвітив ся розум, сьвітила ся твердість, і не счулась, як полюбила єго очи.
Мурашкова тимчасом запечатала куверту і послала горничну, щоб вона вкинула письмо в почтову скринку.
— Це будуть смачні бісквіти Фесенкови до чаю, сказала Саня.
— Нехай попоість на здоровя, обізвалась Мурашкова.
Між молодими людьми пішла весела розмова. Сонце низько спустило ся і заглянуло в вікна через ріденькі верхові гильки акацій та априкозів. По білій стіні розсипались ніби золоті краплі. Рожевий тихий сьвіт розлив ся по всіх закутках маленькоі хатини, сьвіт тихий і радісний. Молоді люде говорили і не могли наговоритись і вже смерком розійшлись.
