машко зітхнув глибоко, неначе пережив, перебув довгий важкий період свого життя, спустив очи вниз і почав механічно мішати ложечкою чай.
— І хто написав оці гидкі листи до вашого батька, спитав він, глянувши на Саню.
— Якийсь недобрий чоловік, що мислить зло міні й вам. Я та Надя вже трохи догадуємось, хто написав про нас ці листи, сказала Саня.
— І здаєть ся міні, не помиляємось, обізвалась Мурашкова. Можна певно сказати, що написав листи Фесенко.
— І я так думаю, сказав Комашко. Фесенко чоловік з черствим серцем, чоловік матеріяльноі вигоди. Це правдиве чадо меркантильного города, а не поетичного украінського села; більше нікому нема ніякого інтересу шкодити нам. Що ви заподіяли єму лихого? сказав він обертаючи очи до Сані. Саня розказала єму про вчерашню історію з Фесенком, як учора в вечер на гулянці Фесенко признав ся, що іі любить, але про сватання не промовив і словечка.
Комашко зареготав ся; він знав Фесенкові норови.
— Ото мабуть злякав ся, як ви натякнули єму про сватання! Він свататись не квапить ся, а кохатись готовий з усіма гарними паннами. Мабуть аж рота роззявив, як ви натякнули єму про сватання, сказав Комашко.
— Трохи не зомлів. Я думала, що він так і дремене в кущі та й сховаєть ся там, сказала Саня.
— Ти, Саню, налякала єго так, що він мабуть вже більше не прийде до вас, сказала Мурашкова.
— Прийде! Як тільки не перестав вас любити, то прийде до вас. Єго честь писана на воді — вітер як повіяв і честь пропала! сказав Комашко.
