ковоі. В кватиру папи не заходьте. Якийсь чоловік пакостить міні й вам. В нас будете, довідаєтесь про усе. Заходьте просто в кватиру Наді Мурашковоі. Жду вас; прихильна до вас Олександра Навроцька“.
Саня запечатала лист. Іі рука нервно дрожала. Вона хапалась, встала з канапи, кинулась шукати парасольку і тільки тоді згадала, що вона не дома, а в нумері Мурашковоі.
— Дай міні, Надю, свою парасольку… або Бог з нею. Побіжу і без парасольки та сама вкину лист в почтову скринку, сказала Саня і прожогом вибігла з хати. За нею сьлідком побігла Ольга, примітивши, що вона дуже розтревожена.
Пославши лист в Одесу, Саня вервулась в нумер до Мурашковоі. Цілий довгий день вона пробула в тревозі, ждала і не могла діждатись. Сіла за обід з батьком та з мачухою, і тільки посиділа, не вмочивши ложки. Після обіда вона пішла до Мурашковоі і сиділа там до вечора, розмовляючи з своєю приятелькою. Вона поглядала в вікно на сонце, а сонце котилось на захід поволи, не вважаючи на іі неспокій, на іі розтревожені нерви.
В той день над вечір в нумері гоствнниці сидів Комашко з Мавродіном за столиком і ждав самовара. Вони тільки що скупались в морі і зібрались пити чай.
В нумері було душно, неначе духота лила ся од натопляноі груби. Здавалось самі стіни були горячі і пашіли жаром. Б одчинене вікно потягав горячий вітерець, неначе він подихав з натопленоі печи. Обидва молоді хлопці були потомлені і збирались, ніби одбувати якусь покуту, в духоті пити чай.
В той час з почти Комашкови принесли лист. Він розгорнув єго, прочитав і випустив з рук.
— Од кого це лист? спитав єго Мавродін.
