здвигнув плечима. Оден бік єго рота наче скривив ся: розумій мов, як хочеш, чи еге, чи ні.
— А як адміністративні особи бувають не без гріха, або часом і дуже грішні? Чом іх не розписати і не дати на людський суд? Чи правду я говорю, Харитоне Кириловичу?
Хиритон Кирилович поклав свою повну руку на стіл і почав молотити одним пальцем по столі: то був знак, що він думає. Він мовчав і тільки головою кивнув, ще й на щось насупив густі брови, а потім підвів іх мало не на середину лоба: розумій мов, як знаєш.
— На що та просьвіта народови? Вона тільки одібє єго од плуга та од рала, от що! крикнув Фесенко. Чи правду я говорю, Харитоне Кириловичу?
— Оце матері єго ковінька! Причепилась до мене, неначе я тут найвища судова інстанція! Колиб обертались до жінки за судом, вонаб одбрехалась, подумав Навроцький. Він помолотив пальцем по столі, потім достав папірос і закурив: одчепись мов, не маю часу говорити.
— Просьвіта і шматок хліба потрібні народови, як і нам, хиба мало селян і міщан повиходило в люде через просьвіту? сказав Комашко.
Фесенко сам був з міщан. Він догадував ся, що Комашко кинув грудкою в єго огород і закипів.
— Може ви й політику маєте за утопію? крикнув Фесенко і хитро, скоса глянув на Комашка. Єму хотілось, щоб Комашко проговорив ся перед Навроцьким з гарячки свого темперамента, щоб єго піймати на цю петлю, видати, живцем з'істи, посадити в тюрму.
— Політика не утопія? Га? Як по вашому? Чи правду я кажу, Харитоне Кириловичу?
— І знов Харитоне Кириловичу! Мабуть щоб не за-
