О, це буде весела тема для розмови! обізвав ся згодом Фесенко. Але не дуже… не дуже серіозна.
— Чом-же не серіозна? Можна усе брати серіозно, можна і над усім глузувати, як хто хоче. Можна самі серіозні ідеі зробити сьмішними, але це не буде велика честь для людського розуму, обізвав ся Комашко.
Саня підвела на Комашка своі очи і переглянулась з ним. В іх сьвітилось півчуття і ласкавість до Комашка.
— Я навіть вас не зрозумію, такі чудні ваші думки і погляди, сказав Фесенко і закопилив губи, як панна.
Комашко почав сердитись. Багато дечого зносив він на свому віку, нераз доводилось єму змовчувати, але нечесноти, наглоі неправди, зумисноі нещирости й фальши він не міг знести. Він тоді чув, що в єго душі ніби щось кипить, клекоче, перевертає усе до дна. І єго палка південна натура не видержувала: остре, прикре слово, як замкнута і здавляна пара, виривалось з єго уст і пекло ворога, як кипяток.
— Хибаж можна назвати ідейками та утопійками такі великі культурні принципи, як свобода праси, просьвіта народа, доконче на украінській мові, широка, вольна просьвіта інтеліґенціі, добробит народа, вольний, національний розвиток Украіни? Коли це утопійки, то ми не знаємо азбуки европейськоі просьвіти, сказав Комашко і єго голос став голоснійший і нервно задзвенів.
— Овва! Кудиж так! крикнув Фесенко. Це не европейські принципи, а ваші і тих, що схожі на вас. На що та свобода праси? Хиба задля того, щоб лаяти публично в ґазетах адміністративних осіб? Правду я кажу, Харитоне Кириловичу? обернув ся Фесенко до Навроцького.
— Угум… гм… ммм… замукав з протягом по волячому старий Навроцький і нічого не сказав, тільки
