буде цікава й навчаюча, сказав Комашко, поглядаючи на Саню.
— Не завсігди. Велико розумні люде часто наводять страшенну нудьгу своєю професорською розмовою про народ, про народність, національність, про народний язик, народний добробит і на сі похожі, дуже-дуже смачні питання; наводять нудьгу найбільше на паннів, сказав не без іроніі Фесенко.
Комашко перевів очи з Сані на Фесенка. Фесенкові очи неначе хотіли єго з'істи.
— Як на якіх паннів. І панни бувають усякі, так само, як і кавалєри, промовив Комашко.
В Фесенкові щоки вдарив жар.
— Погано ви думаєте про паннів, обізвалась Саня до Фесенка. Є між нами й такі, що зовсім не цурають ся серіозноі розмови, з котроі можна чомусь вивчитись.
— Чесна, правдива, без фальші розмова нікому ніколи не заважає, а де не тхне правдою та честю, там і мене нудьга бере, додав Комашко.
— Загальні місця про чесність та правду не дуже веселі, одрубав Фесенко.
— Та іх мож докладнійше розвити та проаналізувати, то й буде весело, конечне не вбираючи іх в сьмішки та в арлекинські шапки, а говорячи од щирого серця, само по собі — в кого воно є, сказав Комашко.
— Ой, Боже мій! Починаєть ся розмова, страшна для моєі Мані. Деб діти Маню? Хоч у кишеню іі ховай! думала Навроцька, неспокійно соваючись по стільци.
Фесенкові чорні очи засьвітились і якось закрутили ся в обідках. Він зрозумів, що камінь кинуто в єго огород, одначе вдержав гнів, прикусивши язик і замовк.
— Ви може розумієте модні ідейки та утопійки?
