й мольберт, сказала Навроцька. Моі дочки мають собі легеньку невтомляючу роботу.
— Може будете малювати море? спитав Фесенко в Мані. Гляньте, які чудові картини з високоі кручи на море, на маяк, на скелі! Дивлю ся і не можу надивитись.
— Еге, гарні, обізвалась Маня. А ви любите мальовництво? спитала в Фесенка Маня.
Це питання здалось для неі таким сьміливим і незвичайним, що вона почервоніла, як маківка. Вона глянула на матір і неначе питалась в неі очима: Чи не провинилась я, мамо?
— Ой, Боже мій, як я люблю мальовництво! Як зайду в яку небудь ґалєрію картин, то сижу там зранка до вечора і не маю сили вийти звідтіль. Я нічого в сьвіті так не люблю, як картини, говорив з таким замахом Фесенко, аж очи в єго крутились і ніби випинались на верх. Але той запал був фальшивий. Фесенко нічого не тямив в мальовництві і не любив єго.
— Вона вчора почала малювати фрукти для столовоі комнати. Тепер саме настигли априкози та кавуни. Моя Маня намалювала вчора розрізаний по половині кавун, та так натурально, хоч бери ножа та ріж скибки, хвалила свою дочку Навроцька. Саня легенько осьміхнулась. Навроцька це примітила. В неі закипіла злість.
— А ви любите мальовництво? Ви малюєте? чепляв ся Фесенко до Сані.
— Знов до Сані, а не до Мані! Приніс чорт оцю Саню, подумала Навроцька.
— Я сама не малюю, але люблю картини. Тільки сказати правду, малярство потребує багато часу і одбиває од розумовоі роботи, сказала Саня.
— Ви не взнаєте штуки? Я й сам стою на тому,
