обертаючись до дочки, щоб навести іі на яку розмову з Фесенком.
— Еге, мамо, сказала тихо Майя та й замовкла.
— Ви, мабуть, набрали з собою інтересних книжок? Будете читати, спитав Фесенко в Мані.
— Еге, набрали, ледви промовила Маня та й почервоніла.
— Вона взяла з собою мольберт та фарби. Трохи себе забавлятиме малюванням, обізвалась Навроцька.
— Ви малюєте? Це добра річ для молодоі панни; як бачу, в вас поетична душа, промовив Фесенко.
— Я люблю малювати, сказала Маня та й знов замовкла.
Щоб дати яку роботу для дочки, Навроцька задумала іі вчити малюванню. В південних городах панни люблять малювати і вчать ся малюванню з охотою. Маня з нудьги в своій тюрмі намалювала вже картин повнісінькі покоі, обвішала ними усі стіни, заставила ними навіть столи в кутках. Насьмішкуваті паничі говорили, що Маня вже обвішала своіми картинами не тільки усі стіни, але й усі крокви й лати на горищи.
— Вона вже малює двацять шосту картину! хвалила ся стара Навроцька. Чи так Маню?
— Так, мамо, двацять шосту! обізвалась Маня і спустила своі чорні очи. Вона трохи засоромилась, бо ті картини таки добре помагав ій малювати вчитель малювання.
— Щож ви тепер малюєте? спитав в неі Фесенко.
Маня почервоніла, як півонія. В неі навіть почервоніли шия й уха; вона малювала тоді Ромеа та Юлію в тій позі, як Юлія простягає губи цілувати Ромеа. Маня не сьміла сказати, що вона малює, мовчала і тільки червоніла. Той наівний сором молоденькоі панни не дуже
