— До долу, Целаброс! Погано, погано! крикнула Бородавкина, і знов засьпівала з усієі сили.
Підняв ся шум та сьміх. Целаброс гремів промову не своім голосом. Бородавкнна сьпівала не своім голосом. Одно другого хотіло перемогти, Бородавкина теж була трохи під чаркою. Дехто вже реготав ся, коли це з'за скелі на морі почув ся оркестр. Мельодіі плинули неначе з морськоі хвилі. Музика долітала до павільона і перемогла регіт та шум. З'за скелі несподівано виплив парохід. На єму було видно силу народа. Оркестр загремів і заглушив шум та сьміх. З Одеси іхала публика на гулянку на Малий-Фонтан. Усі замовкли і глянули на пароход. Пароход пристав до тераси. Люде линули на терасу річкою. Оркестр вийшов, став на середині тераси і заграв веселий вальс Штравса. Публика розсипалась по стежках, заворушилась. Заманячили дамські шляпи з квітками, заманячили білі та чорні брилі панів, обвиті білими стяжками. Город налинув в тихий степовий та полевий куточок, наніс свого шуму, гаму, привіз і мійську біганину, мійське вештання, сьміх, жарти, залицяння, приніс гук оркестра і розбудив пишний полевий закуток; самі скелі ніби повеселійшали, прокинулись од мертвоі дрімоти.
Целаброс замовк і сів на стілець. Замовкла і Бородавкина. Усі притихли розглядаючи публику, котра завешталась на терасі. Пароход одплив до Одеси, але з компаніі ніхто не думав вертатись на єму в Одесу. Усі ждали другого парохода. Усім хотілось погуляти в вечері над морем, надихатись чистим повітрям. Бородавкина навіть забулась, що приіхала ловити свого чоловіка, забула і про дітей. Бородавкин про жінку та про дітей навіть і в голові не поклав…
