ловила тебе з бендерськими офіцерами в трактирі? А жалування де? Давай сюди гроші! крикнула Бородавкина.
— Мотрюнцю, серце, не кричи, бо люде почують! Жалування вже нема. Ось зісталось десять карбованців. На, возьми, сказав Бородавкин і подав гроші жінці.
— А решта де? Чим же ми будемо виплачовати за дачу? Чим-же будемо харчуватись? кричала Бородавкина і кидалась до чоловіка з кулаками. Де ти дів гроші?
— Пропив та в карти програв, спокійно сказав Бородавкин.
— Пропив… Чом ти дома не сідиш та волочиш ся з пяницями, граєш в карти? говорила Бородавкина.
— От веселість з тобою сидіти та слухати, як ти гризеш міні голову! Йідь до дому, бо я тебе отут вбю! крикнув Бородавкин несамовито і єго сірі очи блиснули як у вовка.
— Не вбєш! Я крикну на все горло! Я нароблю скандалу! сказала Бородавкина.
Бородавкин знав, що вона може це зробити, і замовк.
Христина догадалась, яка вийшла між ними історія, прибігла до іх і на силу заспокоіла Бородавкина. Вона знала, що Бородавкина любить пограти в карти і повеселитись, любить кокетничати з мущинами, взяла іі за руку, повела під берести і посадила за карти ніби то на місце Бородавкина.
Бородавкина сіла за карти на зеленій траві, заспокоілась і забула і про дітей і про сварку з чоловіком, забула навіть, за чим прийшла на Малий-Фонтан. Вона сама програвала чимало грошей в карти. Бородавкин з горя пішов гуляти понад морем і думав, якби то втікти з Малого-Фонтан а так, щоби жінка єго не побачила. Він бояв ся як смерти нудьги з жінкою на дач
