— Він, неначе він… але ні. Він низший на зріст, хоч і такий рівний станом та чорнявий, подумала Саня. Ні, не він. Тип східний; якийсь Грек, або Ормянин.
По аллеі гуляв не Комашко, а Грек Аристід Целаброс. Він углядів, що на лавці сиділи молоді панни, і повернув на пушкинську аллею, щоб на іх подивитись. Тихою ходою наближав ся він до паннів, високий, рівний, з гарним клясичним лицем, з короткою, кучерявою борідкою. Здавалось, ніби статуя давного бога Елляди ожила, знялась з пєдесталя і пішла тихо по аллеі. Довгобразе, матове, трохи смугляве лице, великі, блискучі чорні очи, довгі кучеряві віі, густі рівні брови, тонкий ніс, чорні як воронове крило кучери, усе в йому нагадувало про далекі горячі, східні краі, тропічне сонце, горяче небо, високі пальми: там родять ся й спють і формують ся такі палкі очи, повні огню. То був тип мужноі східноі краси, гарний і дужий, граціозний і величний, як молодий, бенгальский лев. Повні звивчасті виразні уста Целаброса червоніли здалека серед зеленого листу, як ясна полева маківка червоніє в зеленій пшеници.
Целаброс порівняв ся з паннами і помаленьку обвів іх гострим пронизуючим поглядом; здавалось, він вибирав, котра з іх краща.
— Ну, тай пишна фігура! обізвалась тихенько Саня: а як гордо поглядає на нас! Неначе з гори в низ дивить ся на нас!
— І справді пишна; очи гострі; гляне, неначе ножем різне, обізвалась Мурашкова.
— Не люблю я таких грізних гострих очей, сказала Саня.
— Знаю, тобі подобають ся очи голубині, смирні, а міні подобають ся такі гострі і навіть жорсткі очи;
