ся тай розійдуть ся, не схотять битись; коли вони випхнуть вперед своіх ґенералів та дипльоматів, тай скажуть ім: „Стріляйтесь, бийтесь самі, коли маєте смак до війни, а ми підемо до дому, до батьків та жінок, до дітей, до плуга, до книжки, сказав Комашко.
— О, цего довго прийдеть ся ждати, обізвалась Савя. Життя і людська історія така штукована, складна річ.
— В кождому чоловікови сидить трохи чорта, а в кождому є трохи і Бога, або і багато Бога; і той Бог вижене колись чорта тай прожене єго на очерета та болота, сказав Комашко.
— Це правда, але є і такі люде, в котрих сидить сам тільки чорт з рогами, з хвостом та з пазурами, сказала Саня.
— Це я знаю: є і такі, в котрих сидить чорт у фраку, або в одежи з шовковоі чесучі, в цвікері, в рукавичках, прилизаний, причесаний, сказав Комашко і зареготав ся. Він розумів Фесенка.
Саня догадалась і собі зареготалась.
— Таких людей, в котрих сидить цей прилизаний чорт є чи-мало. Це тигри та пантери людського племени. Ці тигри і просьвічені і по европейські делікатні і навіть бувають вчені… пишуть вчені книжки… Ці самі страшні для культури, прогреса та просьвіти. Подумайте собі, що бенґальські тигри користувались-би орудниками европейськоі культури… Якого лиха ониб накоіли… Ой-ой!
— Знаю, знаю! сказала Саня. Ці тигри стережуть ту цілющу воду просьвіти і добробиту; самі пють, а другим не дають…
— То вкрастиб од іх цілющу воду! Нехай стережуть порожну криницю, сказав Комашко. Це одно до-
