Минуло чимало часу… І я забув і про пустині тебайдські, забув про Америку. Я знайшов свою Тебайду, свою Америку, то свій рідний край: Украіна і народ. Нам одмежено клапоть рідноі ниви. І будемо працювати на іі і для неі. Що ми доброго зробимо для неі, те ми зробимо і для людськости, бо ми частка людськости. В цьому і ми козмополіти, сказав Комашко, обернувшись до Сані.
— Правда ваша, правда! обізвалась Саня. Я чую, що моі пересьвідчення ще не зовсім тверді, неясні. І вона почула, що під нею грунт козмополітизма захитав ся…
І вони обоє несподівано стали. Перед ними стояли високі скелі, як стіни. Скелі тут закручувались, дійшли до берега і заставляли стежку.
— От і перейшли увесь Фонтан, а я і не зоглядів ся. Так я заговорив ся, сказав Комашко.
Вони повернули назад. Стежка спускалась в глибоку долинку.
— І цеі долинки я не примітив. В доброму товаристві міні здавалось, що я все іду по рівному, сказав Комашко.
— І я не примітила цеі долинки, все вас слухала, сказала Саня і зареготалась.
— Ішов-би я з тобою в життю через гори і долини і не примітив-би іх, подумав Комашко.
— Будемо засівати свою рідну ниву золотим насінням просьвіти, широкоі культури, будемо дбати, як мога, про добробит народа і Украіни… Будемо пересаджувати на свою ниву козмополітичні висші ідеі. І виростуть в нас люде… І десь найдуть ся інші діячі і будуть мирно працювати для своєі націі, для свого народа. Я горячо бажаю, щоб настав той час, коли дві ворожі арміі зійдуть
