господарська криза, їм самим було тяжко. Тому вирішив В. Липинський запропонувати Митрополитові гр. Шептицькому закупити у нього для Національного Музею манускрипти розпочатих писань і пороблені для літературних праць нотатки. Нарешті прийшла частина потрібних грошей і можна було розпочати конкретні заходи щодо переїзду до санаторії.
На прохання В. Липинського лікар з сусіднього села, який відвідував хорого, переговорив телефонічно з головним лікарем санаторії «Вінервальд». Після вияснення умов і запевнення, що, не дивлячись на тяжкий стан В. Липинського, його приймуть до санаторії — остаточно була вирішена справа переїзду, який назначено на 6. червня.
Якраз в цей час приїхали до В. Липинського його брат-лікар і донька.
З огляду на те, що залізниче получения з санаторією незручне і така подорож для В. Липинського була б дуже тяжка, вирішив він їхати автом.
5. червня приготовано все до виїзду: спаковані речі, дані вказівки мені щодо господарства, щодо почти і т. і.
6. червня ще перед 6-ю годиною прибуло замовлене авто. Разом з В. Липинським їхали: брат і донька, які мали відпровадити його на місце, та господиня, яка мала залишитися при ньому в санаторії. В. Липинський був такий слабий, що навіть не міг сам зійти до авта і я з шофером знесли його. Коли ми переносили В. Липинського до авта, він оглянувся на господарство і в нього вирвалися слова: «Чи побачу ще все це?». Авто повільно рушило. Не думав я, що більше не побачу В. Липинського в живих.
Подорож до санаторії (190 км.) пройшла щасливо. Ввесь час їхали повільно. Підчас подорожі В. Липинський був веселий. Дорога проходила неподалеку від Райхенав, де прожив В. Липинський 7 літ. Коли він здалека побачив Райхенав, то страшенно зрадів. До санаторії приїхали по 12-ій годині. В. Липинський був вже змучений і відразу поклався до ліжка. У вечорі зроблено встрикування камфори.
На другий день вже о 6-ій годині В. Липинський збудив господиню, кажучи, що треба строго придержуватися санаторіального режіму, бо інакше не буде ніякого лікування. Перед полуднем його оглядали лікарі. Після оглядин господиня запитала лікаря, який є стан і чи є надія на поліпшення. У відповідь лікар захитав головою і сказав, що В. Липинський приїхав до санаторії помирати. Нераз вже доводилося господині таке почути від лікарів і тому вона не придала цим словам значінння. Цей день пройшов в розмовах з братом і донькою. На календарі зроблена Покійним замітка:
«Дуже тяжкий день. Камфора. Тяжка ніч».
8. червня брат і донька від'їхали.
