сти тільки найменшу частину ми виробляємо власними зусиллями, ⁹⁹/₁₀₀ ми дістаємо вже готових. Оточення карбує індивідуальности, як станок карбує монети, і, як давно вже помітили історики ідеалістичної ще доби, великі люде — це найтиповіші представники свого часу: по-над суспільством найчастіше опиняється середній, звичайний представник даного суспільства. Відновити науково права „особи“ ніколи не вдасться, коли люде визнали істину, яку сказав ще старий мудрець Греції: „ніщо на світі не буває випадково, все має свою, не неприступну розумові, причину“. Це, скажемо, ще раз, ані трохи не перешкоджає нашій особі, — нашій особистій енергії, готовості боротися та жертвувати собою, бути головним двигуном історії. Але й, коли такі умови існують, не тільки „велика людина“, а й всяка людина має свою історичну ролю. Відбіраючи від „великих“ право мудрувати по своєму над долею инших людей, економичний матеріялізм, таким чином, не тільки не принижує людської особи до ролі сліпого знаряддя, як хтять запевнити її буржуазні критики, а, навпаки, вперше науково вгрунтовує значіння окремої людини в історії.
