помилково продиктовано економікою її часу, як зміна в повітрі віщує дощ. Тому індивідуальність, яку визначають загальні умови, стирається в міру того, як збільшується кількість „індивідуальних“ випадків: у масі, вкупі, ці загальні умови висуваються так наочно, що про особисту волю не може бути й мови, безперечно, самогубство — акт надзвичайно випадковий та „особистий“. Проте „пересічна що місячна кількість самогубств взагалі та по всіх країнах незмінно зростає з початку року й досягає миксимуму в червні, потім зменшуєтесь, досягаючи мінімуму в грудні… Що-ж до розподілу самогубств по днях тижня, то мінімум припадає на суботу, коли одержується заробітню платню, далі найменша кількість припадає на неділю, день відпочинку та розваги. Навпаки, кількість самогубств дуже велика в понеділок та вівторок, коли гулянка кінчається, грошей нема, витрачені, а життєвий тягар знову почувається[1].
Випадковий і „особистий“ акт цілком підпадає суспільній закономірності. „Індивідуальність“, коли розуміти її не містично, а науково, це точка перехрещування ріжних впливів, що йдуть з суспільства. З усього змісту нашої свідомо-
- ↑ Р. Майо Сміт. „Статистика и социология“, стр. 258
