Сторінка:М. Покровський. Економичний матеріялізм. 1923.pdf/57

Безперечно, що історія діє через осіб, і що як-би не було людей, людських індивідів, ніякої історії не було-б. Але коли вульгарний ідеалізм балакає про „ролю особи“, то річ іде, звичайно, не про такий факт, який сам собою розуміється. На думці мається, що є щось таємне, майже містичне, що звется „індивідуальностю“, що людина може внести в історію. Отже, коли-б, наприклад, між буржуазією, пролетаріятом та селянством 1851 р. маклером був не Наполеон III, а Наполеон II, — то наслідки, може, були-б зовсім инші. В такій постанові питання не можна не бачити типового зразочка того історичного „ідеалізму“, про який мова йшла в першому розділові цього начерку (див. стор. 15 й далі). Справді, хіба індивідуальність, своєрідність — це привилей тільки людини серед усіх явищ природи? Дощ, що йде сьогодні, не цілком повторює дощ, що був учора, він має свою „індивідуальність“. Дві сосни, що ростуть рядом, зовсім не копія одна одної. Проте, ні метеорологи, ні ботаніки не почувають жадної потреби скласти свою наукову зброю перед такою „індивідуальностю“. Кожну бо своєрідну рисочку цих явищ, як таку, втворено певними загальними умовами, які можна зрозуміти з загальних законів даної категорії явищ. Особа людини є така сама