ної, то звязок її з певною суспільною класою, а саме з дворянством, остільки наочний, що його ніколи не заперечували навіть найбуржуазніші історики (див., напр., Тена „Старий порядок“[1] Але питання про монархію неминуче викликає за собою друге питання, більше вже філософське, ніж фактичне, а саме знамените питання про „ролю особи в історії“. Справді, коли окрема особа, чи то Бонапарт, Кромвель або Генрих IV, може виступити в ролі хоча-б регулятора суспільних взаємовідносин, — виходить, окрема особа може внести свое „де-що“, індивідуальне, в хід історії? Виходить, історичний „детермінізм“ не безумовний, і особиста воля має хоч маленький куточок на історичній сцені?
Вгорі ми казали, що економична залежність усіх історичних фактів ані трохи не перешкоджає тому, що безпосередньо та чи инша переміна може бути наслідком свідомої людської діяльности, або, просто кажучи, наслідком впливу ідеї. Але ми бачили, разом з тим, що самі ідеї, це не що инше, як відбиток екоміки в людському мозкові. Те саме дводиться сказати й про особу.
- ↑ Монархію Генриха IV можна вважати за нову через те, що рівночасно з убивством його попередника, Генриха III, та кінцем, у його особі, династії Валуа, королівська влада, фактично, зійшла зі сцени.
