краю. „Виникнення“ другого Бонапарта (Наполеона ІІІ) так докладно розглянув Маркс, що тут можна просто послатися на відому всім його працю („18 брюмера“). Навпаки там, де класова боротьба кінчалася певною перевагою одного з суперників, монархії не встановлювалося, не вважаючи на надзвичайне иноді напруження Центральної влади: якобінська Франція 1793 року, як і консервативна Франція 1871 року, ця „республіка без республіканців“, перша, — не вважаючи на фактичну диктатуру Робесп'єра, друга, — не вважаючи на монархичний настрій її правителів, не зробилися монархією. Перемога дрібної буржуазії в першому випадкові, великої в другому була занадто велика й безперечна: щоб вони захотіли зробити які-небудь поступки, не було елементів умови, не знадобився й маклер. „Надкласовість“ монархії ані трохи не перешкоджає їй цілком залежати від класових відносин, так само, як те, що аеростат підноситься вгору, ані трохи не перешкоджає доводити закон тяжіння. — „Царі мусили за всіх часів підлягати економичним умовам, але ніколи не диктували їм своєї волі“.
В свойому аналізі ми навмисне торкалися тільки монархії, що виникає з суспільної боротьби. Що-ж до монархії традиційної, феодаль-
