вінція була цілком у його руках. Париж опинився в становищі кріпости, яку взяти від гугенотів, проте, не було сили. Дальша боротьба загрожувала виснаженням обох супротивників і не обіцяла остаточної перемоги жадному. Королівська влада швидко зрозуміла своє становище — становище того третього, що радіє“, коли двоє б'ються. Генрих IV, не вважаючи на свої споконвічні звязки з гугенотським дворянством, поспішився помиритися з паризькою буржуазією і став старанним прихильником „протекційної“ політики, яка попередникам його дала непохитну відданість буржуазії. А дворянство дістало „Нанський едикт“; суть його була не тільки у віротерпимості, — до цієї маленької ролі він дійшов потім, — скільки в праві гугенотського дворянства мати своє військо, свої кріпости, свої суди.
Абсолютно таку саму картину уявляє собою виникнення монархичної диктатури в Англії XVII віку — в особі Кромвеля. Війна парламенту з королем Карлом спочатку зачіпала інтереси тільки „верхніх десяти тисяч“, що малу представників у парламенті, потім потроху розколихала вона всю народню масу й надзвичайно гостро поставила англійському суспільству те, що нераз і раніш виникало, питання: про від-
