Сторінка:М. Покровський. Економичний матеріялізм. 1923.pdf/51

тилежність демократії — самодержавна монархія. Солоденькі балачки про добродійну ролю монарха, який стоїть по-над „класами“, — „мирить“ протилежні економичні інтереси та, таким чином, творить суспільну гармонію — балачки ці часто стверджується прикладами на зразок вгорі наведеної історії Володимира Мономаха. Монархічна влада, справді, завжди любила виступати в ролі „чесного маклера“, пам'ятаючи, що бути маклером далеко вигідніше, ніж грати на біржі самому. Проте, апологети монархії забувають тут одне, а саме, що маклерська угода припускає обопільну згоду суперечників зробити взаємні поступки. Без цієї згоди ніякий маклер нічого не вдіє, — а коли згода така є, то він завжди що-небудь таки та зробить. — Справді, кожного разу, як у європейській історії ми бачимо нову монархичну владу, можемо бути певні, що маємо мертву точку класової боротьби, де дві класи, однаково стомлені довгою та даремною бійкою, шукають посередника, який би поміг їм помиритися на час, до нової бійки. Історія Франції дає нам таких прикладів багато. XVI вік, — доба, починаючи з якої, на думку Крапоткина, державна влада особливо „насідає“ вже на суспільство, — повен був громадянської війни, що звалася „релігійною“; в