але повстанці недвозначно обіцяли добратися і до бояр, і до манастирів та навіть до самої князівської вдови з усіма її багацтвами. Страшенно перелякана буржуазія поспішилась покликати популярного в народній масі князя Володимира Мономаха: за його посередництвом сталася угода. Тези угоди виразно відбилися в „Руській Правді“: було встановлено законний процент (не більш 20%), старі позички зліквідовано на полекшених умовах, обмежено право продавати довжника в неволю, обмежено владу господаря над „закупом“, останньому надано право позивати господаря, а, в певному випадкові, навіть відійти од нього безкарно. Дальший розвиток Київської Русі було перервано спустушенням її в XII–XIII століттях — спочатку половцями, а потім татарами. Новгород, якого не зачепили ні ті, ні другі, дає нам дальші ступіні, яких бракує на півдні: концентрацію капіталів в руках небагатьох, залежність од цих небагатьох усього міського купецтва, фіктивну демократію вічового устрію, яка прикриває суперечки декількох родин великих капіталістів. Але все це в богато розвиненішій формі ми бачили в історії Флоренції.
Виявляється, що примітивна, безпосередня демократія нічим не ліпша за сучасні нам де-
