ліки вічового устрію“ на берегах Арно звязане з тією самою класовою боротьбою, — тільки не робітників і підприємців, а міських купців і робітників з тосканським дворянством. Цілу низку найцікавіших епізодів, — наприкл., визволення тосканських кріпаків, — звязано з цією ранішою боротьбою. Але не будемо занадто довго спинятися на історії Флоренції: ми можемо бачити инше, не менш шаблонове заперечення, що історія Флоренції „винятковий випадок“. Щоб показати, що безпосередня демократія не тільки кінчається, але й виникає серед класової боротьби, візьмемо приклад з иншої царини, ближчої до нас географично, коли не хронологично. „Республіками вічового устрію“ були всі староруські міста; жителі їхні, як каже літописець, „як на думу, на віче сходились“, і рішення міста було обов'язковим для всієї округи: „на чім старші (міста) здумають, на тім і пригороди стануть“. Кропоткинові здається, що „розподіл вільних людей на класи тоді ще ледве накреслювався“ — і як що класи, нарешті, й утворилися в страрій Русі, то ледве чи не як наслідок злого наміру людей, що складали „Руську Правду“[1]; проте, як раз „Руська Правда“ і дозволяє констатувати протилежне — повільну демократи-
- ↑ Див. „Наука и Анархия“, рос. пер. стор. 85.
