стислий, з необхідности, політичний, бо маніфест — це не вчений трактат, а проте він, до певної міри, переконує кожного невпередженого читача, бо спірається на всім добре відоме і ніким не заперечені факти. „Становище робітничої класи в Англії“ й „Капітал“ ті самі ідеї вже обґрунтовують низкою фактів; автори здобули їх самі, й тому ці твори є справжнім зразком наукової перевірки. В кожній иншій науці було-б цілком досить такої перевірки, щоб виправдати метод та запобігти ріжним закидам з боку „метафізики“. Але історію недурно так тісно сплетено з життєвими інтересами людей.
Досі на теорію класової боротьби жорстоко нападаються й притому два таборі, здавалося-б, безумовно ворожі один одному. В нападах на діялектичний метод об'єднуються прихильники буржуазної державности, які твердять, що є щось важливіше, ніж класові інтереси, а саме загальний інтерес, який втілюється в державі, і анархісти, що відкидають державу, але разом з тим одкидають і значіння класового інтересу, як головного двигуна історії. „Ставити на очі“ ріжних філософів — спосіб, який дуже люблять критики марксизму, коли буржуазні ідеалісти протиставлять „діялектичному матеріялізмові“ Канта „діялектичний“ таки ідеалізм Гегеля, а
