Сторінка:М. Покровський. Економичний матеріялізм. 1923.pdf/33

вярі“ — епітети ченців у наших публіцістів XVI століття. Євреї не без великих підстав вважали те, що їх переслідували, за справу манастирів, які зводили таким чином, при допомозі несвідомої маси побожніх, біржові рахунки з своїми конкурентами. Але всє це занадто звичайне: „одвічні“ істини тільки на те-ж і існують, щоб, прикрашаючи життя людей, не псувати їм їхнього господарства. „Одвічне“ ніколи не може реалізуватися в „дочасному“… Цікаве инше. У середньовічної теорії зросту була своя ідеалістична підвалина. Гроші, казали середньовічні богослови, лежачи в скрині, не збільшуються кількісно: звідкіля-ж береться процент, лихва? Отже, це очевидне здирство чужих грошей, здирство найганебніше, визискувач бо користується скрутним становищем довжника, якому доводиться вибірати — чи померти з голоду, чи дати кредиторові гроші, „яких той не заробляє“. Инша річ земля — за користання землею можна брати з арендаря, бо земля це щось продуктивне: вкинене в неї насіння повертається з великим приростом. Суворо засуджуючи лихвярство грошове, середньовічна мораль рівночасно ставилася цілком байдуже до лихвярства земельного, хоча й дуже страшних форм набірало воно. Гроші були незвичайні в середньовічному