чини крадіжку. Вбити людину не так страшно, як позбавити її можливосте господарювати. Економичні коріння поняття „злочинство“ виявляються в найстарішому пам'ятникові руського законодавства так виразно, як тільки цього можна бажати. В дальших списках „Правди“ каталог „злочинств“ поступовно збільшується, але цікаво, що вбивство попадає в нього найпізніш: далеко раніш відокремлюється підпал, цеб-то, знов таки злочин проти власности, а не проти особи. А конокрадство стає об'єктом навіть спеціяльної статті, й карати за підпал та конокрадство починає сама суспільна влада, князь, — і в цих двох випадках справа набірає цілком сучасного характеру. Ще пізніш визнається за такий самий „злочин“ розбій, цеб-то вбивство, що звязане з грабунком — злочин проти особи й одночасно проти власности. А позбавлення людини життя без корисної мети, цеб-то без замаху на господарські інтереси, „Руська Правда“ до кінця вважає за особисту справу, яку завжди можна заспокоїти грішми.
„Злочинство“ з точки погляду варварського закону, — це порушення чужого господарського інтересу: так можна стисло визначити наслідки нашого аналізу. Так стоїть справа з злочином кримінальним, — з цариною права; але й поняття
