Сторінка:М. Покровський. Економичний матеріялізм. 1923.pdf/30

пальця стільки то“… визначають варварські „Правди“ не менш стоїчно спокійно, ніж сучасні нам прокурори, хоча й не спіраються на такі високі докази. Усі кари тієї доби це штрафи — подвійного характеру: одні йдуть на відшкодування покривдженого, або його спадкоємців (у нас за Старої Русі „головничество“, чи „урок“), другі на користь суспільної влади, — за її посередницькі послуги („віра“ або „продажа“). Але ось ми зустрічаємо в „Руській Правді“ перші „злочинства“ в сучасному розумінні, від яких відкупитися не можна. Що-ж це саме таке? „Коли заб'ють огнищанина біля комори, чи біля коня, чи бика, чи під час замаху на кражу корови, то це однаково, коли-б забито було собаку: такий самий кінець і тиунові“, каже старіший список „Руської Правди“. „Тиун“ — князівський слуга; „огнищанин“ — староруський аристократ, поміщик. За вбивство того й другого потрібно була платити величезний штраф — в декілька тисяч карбованців на наші гроші. Але й того й другого можна було вбити цілком безкарно, „як собак“, коли вони хтіли вкрасти, особливо вкрасти живий реманент сільського господаря — коней та худобу. Не вважаючи ще убивство за злочин, від нього можна відкупитися — варварський закон уже вважає за зло-