Сторінка:М. Покровський. Економичний матеріялізм. 1923.pdf/21

Звичайно, героїв скрізь мало і такі сміливі „філософи“, як зараз згаданий Ріккерт, трапляються не на кожному кроці. Далеко частіш можна бачити тип вульгарного ідеалиста-історика, що поводиться, як каже правило, „з одного боку треба признатись, а з другого — визнати“… Такий, звичайно, не заперечує існування історичної науки, але фальшує, підроблює її, підсовуючи на місце реальних причин історичних змін — „ідеї“, цеб-то щось таке, чого не можна схопити й до чого не можна доторкнутися, про що можна говорити що завгодно, не боячись, що тобі завдадуть брехню. Як що під „ідеями“ розуміти ті поняття, які істнують у людей в ріжних питаннях життя, і під впливом яких вони діють, то, звичайно, зараз-же виникне питання, звідкіль взялись ці поняття? І дуже скоро, як побачимо далі, аналіз приведе нас до реальних життєвих умов, які викликали до життя ці поняття. Такий ідеалізм не суперечив-би ані трохи „економичному матеріялізмові“. Але вульгарні історики-ідеалісти ніколи не роблять такого аналізу, а задовольняються, напр., з'ясуванням французької революції — прагненням французів до рівности. А звідкіль з'явилась ідея рівности, цього не дошукуються зовсім. Читач уявляє собі справу так, ніби „ідея“ — це щось таке, що