як це робив середньовічний поміщик, бо сама буржуазна наука підорвала авторитет цієї „волі“. Доводиться відшукати який-небудь инший доказ непорушности буржуазного ладу. Цій меті й служить ідеалістична філософія, — головна супротивниця історичного матеріялізму.
Справа стояла так. Всі явища на світі звязано механичним причиновим звязком. Нічия воля не може змінити цього звязку. Коли людину є таким самим явищем, як і все инше, що існує в природі, то й її звязано таким самим причиновим звязком з усім світом. А коли це так, то не можна вирвати людського створіння з-під загального закону, — закону руху й зміни усього на світі. Сама наука не стоїть, а міняється, „вічних“ істин немає. Не віковічні й моральні поняття — раніш була инша мораль, ніж в буржуазному суспільстві і буде инша, нова. Як при таких умовах довести, що є в людині дещо вічне, що не повинно змінюватися?
Звичайно, тільки одним шляхом: визнавши, що людина не є тільки явище серед инших явищ, що в людині є якась суть, до якої можна дійти тільки розумом, яка стоїть по-за законами явищ, — не залежить од законів причиновости й не підлягає змінам. Це її „практичний розум“, її воля, її „моральна природа“, одним
