бони про премудру доцільність всього сущого та т. и. З другого боку, ті емпіричні (засновані на досвіді) докази закономірности суспільних явищ, які знав уже Кант, безмірно збільшилися через успіхи статистичного методу. Тепер ми не тільки можемо помітити в загальних рисах правильність в ході суспільних змін, — ми можемо простежити умови, що викликали ту чи иншу зміну, до найменших дрібниць. Проте, суперечки про „чинники історичного розвитку“ провадяться й по цей день з невтомною енергією. Що-року з'являються нові книжки, що доводять „вузькість“ та „неповноту“ економичного розуміння історії, або, — коли автори дуже сміливі люде, — то навіть і неможливість наукової історії взагалі. Щоб спростувати звичайну істину, яку почуттям угадав ще великий італієць XVI століття, автори готові перевернути небо й землю й спуститися до таких глибин філософської премудрости, де сам Кант здається „наївним реалістом“. І завжди є такі недоумкуваті люде, що з жадобою хапаються за останнє слово „науки“ і починають „переглядати“ по декілька разів тези, яким давно-б уже час стати азбучними.
Явище це здається дуже дивним і, проте, воно цілком закономірне й найкраще стверджує марксиський метод. Один дотепний письменник ска-
