Сторінка:М. Покровський. Економичний матеріялізм. 1923.pdf/16

зав, що коли-б таблиця множення зачіпала чиї-небудь інтереси, то про неї й досі сперечалися-б, і знаходилися-б професорі, які, на замовлення зацікавленої сторони, доводили-б, що два рази два трохи більш, або трохи менш, ніж чотирі. Саму науку так само посуває вперед класова боротьба, як і все инше. Були часи, коли представників точних наук — фізики, астрономії — переслідувала влада, і найзвичайніші твердження, з якими тепер дітей знайомлять в початковій школі (наприкл., що земля крутиться), „переглядали“ вчені люде в тодішніх академіях десятку й сотні разів. І це також було цілком закономірне й зрозуміле. Середньовічний, феодальний — по нашому кріпацький — суспільний лад, що спірався на натуральне господарство, держався, головним чином, через свою непорушність. Усе життя задубіло в одноманітних, століттями складених формах; „звичай“ виправдував і висвячував усе. Суспільний устрій, жорстокий і безглуздий, що віддавав долю мілійонів трудящого люду на повну волю кількох тисяч дармоїдів, здавався неминучим і вічним, як зміна літа й зіми, дня й ночі. Духовенство старанно вбивало в наївні голови думку, що сам бог створив цей як раз лад і що нічого иншого бути не може. Усю тодішню „науку“ було при-